РЕЦЕПЦІЯ ДОГОВІРНИХ КОНСТРУКЦІЙ: НЕПОІМЕНОВАНІ КОНТРАКТИ

Анотація

Статтю присвячено дослідженню договірних конструкцій, які в римському приватному праві набули свого наймасштабнішого розроблення, вивчення та розвитку. Робиться висновок, що в римському приватному праві, як безмежному джерелі цивільних норм і правил, було започатковано розподіл приватноправових договорів, що отримали назву контрактів, на чотири вичерпні групи за критерієм виникнення зобов’язань: 1) словом (verbis); 2) буквою (litteris); 3) річчю (re contrahitur obligatio) або 4) згодою (consensu). З огляду на різноманітність римських договорів, які були здатні задовольнити всі потреби господарського римського обігу, римська система договірного права була обумовлена суворою типізацією.Зазначається, що з бурхливим розвитком суспільства, економічних і господарських зв’язків з’являлися нові приватноправові угоди, які за своєю суттю не підпадали під жодну групу наведених вище формальних контрактів. Із часом, коли ці угоди почали захищатися на преторському рівні, вони стали називатися безіменними контрактами. Проаналізовано принцип свободи договору та місце теорії автономії волі. Також виділено елементи свободи договору. Особливу увагу приділено систематизації непоіменованих договорів в Дигестах Юстиніана, які були розділені на чотири групи, та характеристиці таких видів інномінальних контрактів, як-от договір міни, оціночний договір, договір дарування з умовою, мирова угода, прекарій.Робиться висновок, що завдяки спроможності юриспруденції, яка своїми зусиллями змогла роз’яснити та поширити нові договірні конструкції, і зусиллям преторів, які надавали actiones infactum, а також допускали і загальні засоби захисту – action civilis, інномінальні контракти дістали свого широкого застосування та ввійшли в правову традицію Риму. Зазначено, що свою загальну назву – непоіменовних договорів – вони отримали лише в середньовіччі завдяки ретельному дослідженню та рецепції середньовічними правниками римського приватного права. Робиться висновок, що європейська правова наука базувалася на реципованому теоретичному підґрунті, судовій практиці, що склалася завдяки вирішенню різноманітних казусів, які пройшли крізь призму глибокого правового аналізу з боку римських юристів та знайшли своє відображення в сучасному законодавстві та правовій теорії України.